Про FPV дрони і людей на війні та в тилу: інтерв’ю з морським піхотинцем Романом Тишкуном

Роман Тишкун – колишній начальник служби містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури Рівненської міської ради. На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну він пішов добровільно у лави Збройних Сил України. Але мобілізували його пізніше. Нині Роман – пілот FPV дронів 38-ї бригади морської піхоти і працює на Херсонському напрямку.

Під час останньої відпустки, коли Роман приїздив до Рівного, організатори ініціативи «Рівненський дрон» запропонували йому протестувати їхні перші безпілотники та дати свою оцінку та пропозиції.

Ми поспілкувалися з Романом Тишкуном опісля. Розпитали загалом про FPV дрони, про тонкощі роботи з ними та їхню актуальність на полі бою, а також про знання, які рятують життя на війні.

– Я – командир відділення безпілотних авіаційних комплексів другого батальйону морської піхоти 38-ї окремої бригади морської піхоти, – розповідає Роман. – Останні два місяці працюю як командир розрахунку FPV дронів. Працюємо на Херсонському напрямку, у селі Кринки (лівий берег Дніпра на Херсонщині. – Ред.).

У цивільному житті я займаюся геоінформатикою, юридичними послугами у сфері будівництва, землеустрою. Також цифровою картографією. Надавав послуги органам місцевого самоврядування, органам державної влади. Ще був чиновником: начальником служби містобудівного кадастру. Я прийшов туди, реалізував проєкт, по суті – геопортал Рівного. 28 лютого (2022-го. – Ред.) пішов у військкомат.

Мені сказали, що передзвонять. Вони дуже довго не дзвонили. Я прийшов спитав. Самі розумієте, які там були перші дні війни і як там працювали військкомати. Вони втратили мої документи і я взяв повторно направлення на ВЛК. Пройшов військово-лікарську комісію. Потім знову це питання чомусь затягнулося і мене мобілізували 14 грудня 2022 року.

– Чим займається зараз ваш підрозділ?

– Ми вражаємо живу силу та техніку противника. До цього я займався аеророзвідкою, ураженням… Ну, не можу всього сказати, чим ми там займались.

– Які зараз проблеми в армії?

– Найбільша проблема – це відсутність людей. Цивільні мусять зрозуміти, що людей насправді в ЗСУ дуже мало і це не пов'язано з тим, що всіх вбили. Це далеко не правда. Хтось там роздуває, але насправді все не так. Просто взагалі є дуже великий дефіцит людей.

Щодо зброї. Коли ще їхав у відпустку, то у нас було все нормально, але є дефіцит артилерійських боєприпасів. Великий дефіцит якісних дронів. Всі FPV дрони складають в Україні, вони з китайських запчастин. Одні й ті самі запчастини з такими самими характеристиками по факту можуть бути зовсім різні. 

Нам не приходять дрони такі, щоб я взяв і це готовий дрон для виконання бойового завдання. Ми їх модифікуємо. Ми їх переробляємо. І там елементарні речі, які можна просто докупити на OLX. Наприклад, для мого підрозділу ефективний робочий виїзд на один день обходиться орієнтовно у 10-15 тисяч гривень. Це якщо у нас гарна погода, якщо у нас все чудово працює, якщо є цілі.

– Це без вартості дрона?

– Без вартості дрона.

– Ці 10-15 тисяч гривень – це що?

– Це витрати на деякі запчастини, які потрібно докуповувати. Антени на нестандартні частоти і плати підриву – це найбільший дефіцит. От приходили дрони, а ось цих речей нема.

– Що порадиш людям, які хочуть виготовляти дрони для армії? Що вони повинні знати?

– Той, хто виготовляє дрони, повинен чітко знати підрозділ, на який він робить ці дрони. І він повинен контактувати не з начальниками розвідки, начальником батальйону чи з якимись комбригами, замкомбригами. Він, у першу чергу, повинен контактувати з пілотом, який буде летіти на цьому дроні. Щоб цей дрон був виконаний так, що пілот би просто взяв, вчепив до нього бойову частину і полетів.

Мінімум маніпуляцій. Щоб він максимально був створений для того, щоб пілот просто летів.

– Всі дрони, які ви маєте, – від волонтерів?

– Є дрони від фонду «Повернись живим». Є від Стерненка дрони. Є «Шрайки», «Чупакабри» – від різних компаній. Я насправді не знаю, хто їх фінансує. І не можу сказати, навіть якби й знав: чи держава, чи волонтери. Є від компаній, є від волонтерів, є просто від людей, є дрони, куплені навіть за свої. От у нас навіть є дрони, куплені за субвенцію Рівненської міської ради. Торік ми отримали 500 тисяч гривень і ми успішно освоїли ті кошти.

Є дрони, що приходять особисто мені. Особисто мої знайомі, мої друзі зі Львова, з Києва, з Рівного замовляють деталі, складають під мої потреби дрони.

Буває, що компанія займається серійним виробництвом дронів. Вона присилає двадцять дронів з однаковою назвою. А коли ти дивишся, то жодного однакового не можеш підібрати. Просто такий різнобій. Назва одна й та ж сама – дрони абсолютно всі різні. І літають по-різному. 

– Чи буває так, що дронів підрозділ отримує забагато?

– Насправді буває так, що забагато тих дронів, які не літають. А хороших дронів дуже мало.

– Скільки підрозділу потрібно дронів? 

– У середньому 10 дронів на день для одного екіпажа. Але врахуйте, ще є нельотні дні. У день запусків може йти від 1 до 15 дронів.

Це цілий комплекс заходів. Працюють всі. Вразити одиницю техніки – це не заслуга одного пілота. Це заслуга всієї команди, яка працює. Це і розвідники, це і командири, і організація, взаємодія. Як працює зв'язок, наскільки надійно. Це не так, як здається, коли ми дивимося в тік-тоці, інстаграмі: з’явився дрон – все, полетіли, знищили танк. Ні, так це не працює.

– Чи всі дрони долітають до цілі? Якщо не долітають, то чому? Це через РЕБ?

– Більшість дронів не долітає не через РЕБ (радіоелектронну боротьбу. – Ред). А через якість виконання і нерозуміння того, що відбувається. І через некомплексну роботу. Відсутність розвідки, наприклад.

Дуже ще велика проблема в ЗСУ – навчання пілотів. «Ми навчимо пілотів». А ви навчили офіцерів, які будуть командувати тими пілотами? Ні. Офіцер каже: «Ви будете летіть звідси!». Йому – кров з носа. Він думає, що наказ командира міцніший за закони фізики. І вони будуть летіти звідси. І неважливо, що ці дрони будуть падати через два кілометри. Він не розуміє, що в них немає радіогоризонту. Це якщо ми говоримо про FPV.

Якщо про мавіки, то дуже багато падає від РЕБу і навіть від дружнього РЕБу. Через помилки командирів, напевно, ще більше.

– Як можна цьому зарадити?

– На сьогодні створили окремий рід військ (Сили безпілотних систем – новостворений рід військ у складі Збройних сил України, у якому передбачається використання повітряних, морських надводних і підводних, та наземних безпілотних та роботизованих систем. – Ред.).

Я думаю, що там повинні бути офіцери, які будуть самі ж пілотами або толковими людьми, які пройдуть певний етап підготовки. Я думаю, це вирішить дуже багато проблем. Кількість втрачених дронів можна зменшити десь у два рази.

– Як ти дізнався про ініціативу «Рівненський дрон»?

– Недавно дізнався. Зателефонували хлопці знайомі: «Ми почали збирати дрони. Чи не могли б ми зустрітися, щоб ти подивився?». Там нічого суперкласного у їхньому дроні немає і нічого поганого нема. Це просто золотий стандарт. Вони зробили якісний дрон, який буде літати.

Я їм вніс свої рекомендації ще – з мого досвіду бойових застосувань дронів. Вони досить адекватно до цього поставилися і врахували ці всі моменти. І тепер він такий, що буде виконувати свою роботу.

– А довго збирати дрон?

– Залежить від навиків людини, яка збирає. У мене у Рівному є знайомий, який за день збирає 10 дронів. Він з 11 чи з 12 років займається дронами, ще коли це навіть не було мейнстрімом. Він – молодий хлопець. Починав просто з хобі. Тепер цим живе. У нього немає ніякої іншої роботи, окрім того, що він займається дронами.

– Якими знаннями треба володіти, щоб збирати FPV дрони?

– Я, напевно, одного дрона і за два дні не складу. Чесно скажу. Але паяти все-таки навчився. Хоча дуже сильно кричав, що мені це не треба, я цього робити не буду. Пручався до останнього. Перший мій комплект, так би мовити, радіоелектроніка-початківця, на який я витратив купу грошей, я подарував людям, в яких це буде працювати. Бо я зрозумів, що це не моє.

Має бути розвинена дрібна моторика рук і хороший зір чи окуляри, якщо є проблеми з зором. Ще повинне бути розуміння роботи з будь-якими цифровими технологіями. Бо скласти дрон – це ж не лише спаяти його. Його ще треба запрограмувати. І ще треба навчиться літати.

Я вважаю, що будь-хто, будь-який інженер, який складає, він мінімальні якісь рухи повинен вміти робити дроном. Він повинен пройти навчання – це 100%. Зараз навчань щодо складання дронів є дуже багато. Зокрема, Victory Drones для цивільних проводить. Можна зареєструватись на платформі «Prometheus», отримати доступ до курсу і пройти навчання.

Я дуже скептично до цього ставився, але судячи з того, які нам останні дрони приходять, то деколи «кухонні» дрони, як їх люблять називати, дуже часто набагато кращі, ніж серійного заводського виробництва.

Якщо гра наша буде довга, якщо це не сьогодні і не на завтра дрони, то це дуже чудова ініціатива.

Якщо на сьогодні, то є певні мінуси, створені цією ініціативою збирати дрони «на кухні». Перше, дуже великий дефіцит запчастин. Тому що всі кинулись складати. Багато хто не зможе стати інженером, складати дрони, і багато запчастин лишиться на кухні.

Мій прогноз – десь 30% лишиться на кухні, але в майбутньому ми отримаємо ціле покоління інженерів, які будуть цим займатися. І це принесе свої плоди десь через рік, два.

– Який вплив безпілотників на війні?

– Раніше, наприклад, лісова місцевість була ідеальна для створення якихось наступів, укриттів і тому подібного. На сьогодні ліс – це взагалі не укриття. Ліс – як пастка, з того, що я бачив. Раніше вважалося, що зачистка населеного пункту – це складно. А на сьогодні це дуже просто.

Найбільша проблема FPV дронів на сьогодні – це не наявність цих дронів. Це відсутність держави у створенні наземних станцій керування. Наземних чи повітряних станцій. Виносних антен. Держава самоусунулася.

Все, що ми робимо, ми робимо з хобійних запчастин. Хобійно-спортивних. Восени воно чудово, прекрасно все робило. Прийшла зима, і це в нас як розхідник. І ми це все повинні купити. І ми це все встановлюємо, і придумуємо, як його захистити від вологи.

Ми навіть не розуміємо, що на дрон впливає: чи волога, чи низькі температури. У нас і так багато роботи. А людей мало. І ми не можемо виділити людину, щоб вона проводила якісь дослідження, як воно буде працювати, як воно не буде працювати.

Я дуже великі надії маю на цей новий рід військ, що сама держава виготовить конкретні запчастини, які будуть відповідати військовим вимогам. Не так, як зараз багато хто робить – просто бізнес.

Якби держава взяла у свої руки централізовано, ефективність FPV дронів на фронті виросла б дуже. Але це ж має бути не одне конструкторське бюро, це має бути якийсь тендер. Наприклад, на три компанії, які розроблять певний продукт, який вивезуть на полігон і в холодні температури, і в дощ, і літом – і воно вистоїть.

І щоб кожен день приходили якісь пілоти і літали, літали, літали. Максимально далекі дистанції. Максимально складні польоти. І з навантаженнями різними, на різних дронах. А потім сказали: «Ось цей продукт працює. Все». І він постачався б, наприклад, мені у нашу роту ударних безпілотників.

– Нині зросла кількість виробників дронів в Україні. Чи буде це так ефективно, коли держава централізовано буде робити?

– Якось у нас не можуть побудувати в Україні нормальні моделі. Є, наприклад, дрон Стерненка. Це один з найкращих дронів. Чого в Стерненка така  велика кількість уражень? Бо його дрон приходить максимально укомплектований.

Зараз пішла серія дронів «Повернись живим». Вони ще більш укомплектовані. У них буде великий відсоток уражень. Це люди, які роблять для армії. А є люди, які роблять для фотографії. У громаді, наприклад, 500 дронів купили. А чи полетять ті дрони і коли вони полетять.

Останнім часом на Кринках ми не бачили жодної старої радянської техніки (у росіян. – Ред.). Тільки найсучасніші зразки, укомплектовані РЕБами. Тобто влучити у цю техніку – дуже велике  везіння. Тут грає роль професіоналізм самого пілота. Росіяни неодноразово скаржилися, що «на Кринках зібрали всіх асів зі всієї України”». А насправді ми там і виховались всі.

Є позиції, на які виїжджають російські танки. Вони ж теж знають, що ми вже дронами дістаємо дуже далеко. І вони виїжджають. Швиденько відпрацьовують і втікають. І в нас таке дербі іде, хто кого перший дістане: чи ми їх, чи вони. Ми вилітаємо на випередження.

– А яка дальність польотів?

– 15-17 кілометрів. Навіть якщо перший FPV дрон влучив, це не означає, що він знищив той танк. Танк може бути підбитий, пошкоджений, починає розвертатися і втікати. І наприклад, за ним летить ще два FPV дрони, але танк не знищений. Він пішов. І питання: ефективно відпрацював дрон чи ні?

Танк не зміг виконати вогневе своє завдання. А танки – це дуже страшна сила, вони дуже точно б'ють. Якщо танк не виконав вогневе завдання, а ми втратили три дрони, то ми їх втратили чи таки виконали завдання? Вартість життя одного нашого солдата – набагато вища, аніж втрачені три FPV дрони.

– «Четверта влада» планує зібрати кошти на 10 FPV дронів. Зі свого бойового досвіду скажи: скільки цілей можна уразити такою кількістю безпілотників?

– У середньому 10 FPV дронів можуть знищити і поранити десь до одного відділення ворога, це 10-12 людей піхоти. І в середньому на 10 дронів може припадати одна одиниця техніки. Це може бути як «буханка», так і БТР.

Танки ми пошкоджували, але повного знищення у нас не було. Але наші побратими з підрозділу «Грифон» 501-го окремого батальйону набили досить велику кількість танків. У них дуже високий показник. Їхній підрозділ був раніше сформований, у них більший досвід  роботи з FPV дронами.

– Що, на твою думку, не розуміють цивільні про війну?

– Безпосередньо війна займає 5%. Ми займаємося логістикою, харчуванням, забезпеченням, одягом – абсолютно всім. Я, як пілот, вивчаю підручники з фізики навіть за 9 клас. Симулятори. Багато хто думає, що ми там в іграшки граємося, а ми тренуємося літати на симуляторах. Дуже багато речей, що я б ніколи не подумав, що цим буду займатися.

Для цивільних людей, які готуються йти служити, я скажу так. На сьогодні в інтернеті є дуже багато інформації для того, щоб ви могли підготуватися. І прийшли навіть у зону бойових дій  вже готовою бойовою одиницею.

Якщо ми говоримо про БПЛА (безпілотні літальні апарати. – Авт.), то інформації про них більш ніж достатньо, є доступ до технологій. Все воно з цивільного робиться. По суті, цивільні технології зараз застосовуються у військових цілях. І люди можуть отримать повний доступ до цієї інформації в інтернеті.

Фізична підготовка. Не треба бути сильно накачаним, треба бути більш витривалим. Поки є можливість, приділіть увагу своєму здоров'ю: полікуйте зуби, перевірте зір. Коли в тебе буде зуб боліти десь там на позиціях, то тобі ніхто не допоможе.

При кожній громаді є добровольче формування територіальної громади. Можна туди піти, отримати доступ до зброї, навчитися працювати з цією зброєю.

Кажуть: «Немає набоїв, що я там буду». Та ти без набоїв. Навчись хоча б її розбирати, чистити і розуміти, що це зброя  і як з нею правильно себе поводити.

У цивільному житті людина обирає сама собі оточення. І спілкується з тими людьми, які їй комфортні. А у Збройних Силах оточення обирає тебе. І ти мусиш працювати з тими людьми, які в тебе є. І ти не зможеш людині сказати: «Він мені не треба». Тобі доводиться працювати з тим колом, тим оточенням, що в тебе є.

– Люди в соцмережах люблять посилати корупціонерів на фронт. Що скажеш?

– Корупціонера не треба. А що він там буде робити? Якщо б він щось міг робити, то він би корупцією не займався точно. Нам треба вмотивовані люди.

Навчитися можна всього.

– Хто нині воює?

– Та звичайні. Там один був звукачом, ну, техніком сцени на концертах. Айтівці. Навіть ведучий весіль з позивним «Тамада». Один був – я навіть не знаю, як це називається – наглядачем у тюрмі. Браконьєр один був. Справжній. Менеджер з «Епіцентру». Досить непогана в нього посада була, і він досить крутий хлопець.

Публіка дуже різнобарвна. Є професійні військові, які служать з 2014 року. І вони вміють адаптовуватися. За стільки років у них мотивації більш ніж достатньо. Більше ніж в тих людей, хто сидить тут, в тилу, і пише коментарі у фейсбуці чи інстаграмі.

Найбільше, що мені не подобається, коли пишуть в інтернеті, коли розганяють зраду: «От коли там депутати підуть воювати, тоді і ми підемо». Там багато депутатів воює. Багато депутатів загинуло.

Дуже багато російських ІПСО, які тут розганяють.

Мені дуже не подобається, що у кожного є мільйон причин, чого він не йде служити. У мене теж було мільйон причин. У мене дитині було пів року, як я пішов служити. У мене ще старший син є. У мене була чудова робота, на якій я заробляв набагато більше, аніж навіть якби мені платили 100 тисяч тут. Хоча 100 тисяч нам не платять.

Дуже велика заслуга українських айтівців. Дуже велика заслуга весільних відеооператорів дронів. Вони принесли більше, аніж оці радянські закостенілі військові.

І ще ж проблема в тому, що ця совковщина навчає молодих офіцерів. Молоді офіцери по 30 років, а вони вже такі самі. Один в один. Система їх з'їдає.

– Який вихід з цього?

– Моя думка – треба перебудовувати повністю всю вертикаль Збройних Сил України.

– Яким чином?

– Я не знаю, наскільки це було б правильно з точки зору національної безпеки України, що я буду про це говорити, але я скажу так: у нас збудована вертикаль таким чином, що план будується на рівні Генерального штабу  і спускається до сержанта і звичайного солдата чи матроса. Ось так мусиш виконати завдання. Ось так все робиться. А повинно бути трохи не так.

Дуже часто там, зверху, не розуміють, що отой суперкласний план був би добрий 10 років тому.

– Чи правда, що в українській армії спускають багато рішень безпосередньо на командирів, на відміну від російської армії?

– По-моєму, ні. Про генералів запитують у мене: «А як ви, військові, ставитеся до зміни генералів?». Це ж зараз найпоширеніше запитання. А я кажу: «Чогось ніхто особливо не відреагував ніяк серед мого оточення військових». У них не було якоїсь особливої реакції. Ніхто не кричить про зраду. Ніхто не каже, що все – зливаємо фронт. Ніхто.

Всі знають, що у них є своя робота і завтра треба робити цю роботу. І сьогодні треба робити, і післязавтра будемо це робити. І будемо бити ворога. Будемо воювати і будемо до останнього. А цивільні люди: «Це все зрада». Та ніхто не зливає фронт.

– Військові виснажуються?

– Американці ще в Іраку зробили висновки, що одного військового вистачає на пів року активних бойових дій. Десь так воно і є.

– І далі  що?

– Падає рівень мотивації, людині стає тяжко. Розводили в інтернеті купу зради, що була рота і з роти сім чоловіків залишилось. Будьмо чесними. Чому залишилось сім чоловік? Левова частка – це відмовники. За станом здоров'я або з різних причин. Так, є поранення. Так, є загиблі. Ну, загиблих не стільки, як кажуть.

Є, що люди просто зриваються. Молоді пацани, які добровільно самі приходять у 22-23 роки. В яких багато сили, які от саме справжні штурмовики. Каже: «Я буду штурмувати». Він просто зношується. У нього меніск не витримує тягнути таку вагу на собі. Коли витягують поранених, коли ти на полі бою.

Я бачив, як поранені люди витягували своїх побратимів з поля бою, а вже через два дні не могли ходити. Проходить три місяці, а вони досі не можуть нормально ходити. 

– Чим цивільні можуть бути корисними зараз? Що їм робити?   

– Роботи багато. Якщо хтось думає: «Я не можу збирати дрони, бо у мене немає таких коштів», – вони можуть просто долучатися до тих, хто збирає дрони, і просто у них запитувати, яку роботу могли б робити.

А хтось може проєктувати, наприклад, окремі запчастини, друкувати на 3D-принтері різні запчастини, долучатися до виробництва антен тих чи інших частот, діапазонів. Те саме я чув і від мінометників. У них дуже часто буває специфічне виготовлення якихось деталей.

Є кліпси для певних систем скиду (у дронів-скидачів. – Ред.), така спеціальна металева кліпса. Їх видають з бортом – 100 штук на один борт. Розрахунок, що буде 25 польотів. Але ми літали і по 40, і по 70 разів на одному борту, що аж виробники самі у шоці. І ми замовляли окремо, щоб нам робили ці кліпси. 

Людина повинна думати, як вона може долучитися, а не ми повинні придумувати і давати завдання цивільним людям, хто нам що має робити. Є там такі речі, що цивільні роблять і нам самі пропонують.

Взагалі служить в армії – це круто. Служба в ЗСУ – це не так страшно, як всі думають. Страх має очі великі, як кажуть.

Людина, яка обізнана, яка вивчила техніку, її технічні характеристики, її спроможності, вивчала, які укриття врятують, які не врятують, як переміщатися, яка розуміє, як працює артилерія, коли буде наступний приліт, їй не так страшно. Повірте.

– Чи правильно ми розуміємо, що знання рятують життя на фронті?

– І тобі спокійніше. Я приїжджаю додому, я нормально сплю. У мене немає якихось проблем психологічних: чи зі сном, чи якась підвищена дратівливість. Ну, деколи є, але це не пов'язано з тим, що я на війні. Світогляд змінився просто. Це не психологічне.

Дуже страшно, коли люди вживають алкоголь. Я приїхав сюди і мені кажуть: «Ти воюєш, а ми старіємо». Мовляв, що який йшов, такий прийшов. Кажу: «Та ідіть не попийте горілки рік й побачите, що з вами буде».

– Ти кажеш, змінився світогляд. Що саме?

– По-іншому сприймаю все, що відбувається тут. Конкретних осіб я не буду засуджувати. Загалом суспільство я засуджую. Можливо, за те, що ми потрапили в таку ситуацію. Я коли приїжджаю до Рівного, мені якось взагалі не зрозуміло, що тут робиться, перші дві три години, а потім стає нормально. Якісь непорозуміння у голові, і тобі треба просто перескладати у голові речі по-іншому.

Елементарне. Я їду Херсоном. Там лишилося, за різними оцінками, десь 30 тисяч населення. Місто вільне. Взагалі вільне. І ти коли приходиш, то на тебе по-іншому дивляться. До тебе, військового, там з повагою ставляться.

Взагалі херсонські люди – це дуже класні люди. Бо я воював і на Донбасі, то це просто не до порівняння. Там, на Херсонщині, всюди чудове, прекрасне населення. Коли приїжджаєш сюди, тут ставлення до тебе не таке, як до військового. Тебе тут швидше бояться, аніж поважають.

Буває, думають, що, може, ти з ТЦК. Я в очах бачу, що люди бояться.

Або якось тебе шкодують. Нас шкодувати не треба. Мені не подобається, коли мені пишуть «тримайся». Ми не тримаємся. Нам триматися нема за що. Ми робимо свою роботу. Максимально.

---

«Четверта влада» разом з благодійним фондом «Скарбниця Надії» оголошує збір на 10 FPV дронів для підрозділу морської піхоти в якому служить Роман Тишкун. Орієнтуємося на 170 тисяч гривень, які ми плануємо зібрати за три тижні.

Якщо ви довіряєте «Четвертій владі» та «Скарбниці Надії» і хочете підтримати морпіхів, зокрема й рівнян, які б'ють окупантів на південному напрямку, ось реквізити:

LiqPay 
  
Монобанку зареєстрував у податковій, як волонтерський рахунок, журналіст «Четвертої влади» Дмитро Домащук: https://send.monobank.ua/jar/6hpeyQsBSk

Картка благодійного фонду, прив'язана до рахунку в «Приватбанку»: 5169 3305 3931 4184

Рахунок: КБ «Приватбанк»
IBAN UA66 305299 00000 26006000707203
БФ «Скарбниця Надії»
ЄДРПОУ 37685693

---

Якщо підтримали ЗСУ і маєте змогу підтримати незалежне рівненське медіа – підтримайте «Четверту владу».

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, ютубі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері. Також маємо фанклуб у тиктоці. Вдячні за ваші коментарі та поширення матеріалу.